четвер, 1 вересня 2011 р.

1 вересня - День знань!

Шановні науковці!
Щиро вітаю Вас з початком нового навчального року!
Це – день, з якого починається дорога в майбутнє для кожного з нас. Перше вересня –  особливе свято. Це свято змін, свято позитивного розвитку, свято пізнання нового та невідомого, водночас, зі збереженням зв'язку з минулим. У цей день хочеться особливо теплими словами привітати всіх людей, які мають безпосереднє відношення до освіти. Бажаю Вам, шановні колеги, здоров'я, щастя та радості, а також невичерпної енергії при здобутті нових знань. Нехай завжди з Вами буде поруч підтримка та розуміння Ваших близьких та знайомих.
Зі святом Вас!
З повагою,
голова Західноукраїнського наукового товариства
Левкун Тетяна

вівторок, 23 серпня 2011 р.

24 серпня - День Незалежності України

Щиро вітаю Вас із наступаючим визначним святом — Днем незалежності України!

Бажаю успіхів і плідної праці на благо українського народу.

Нехай цей святковий день  додасть Вам наснаги і творчих здобутків в ім’я процвітання нашої незалежної Батьківщини.

Від усієї душі зичу Вам та Вашим  родинам  міцного здоров’я, щастя і благополуччя!

 З повагою,
голова Західноукраїнського наукового товариства
Левкун Тетяна

23 серпня - День Державного Прапора України

Сьогодні, 23 серпня відзначаємо День Державного Прапора України

Свято встановлено в Україні «…На вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України…» згідно з Указом Президента України «Про День Державного Прапора України» від 23 серпня 2004 року № 987/2004.

Держа́вний пра́пор Украї́нистяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3.
Жовто-сині барви символізували Київську Державу ще до християнізації Русі. Після прийняття християнства ці кольори освячувалися образом животворного Хреста. Після нашестя татарських орд Батия ця символізація зникла, але згодом відродилася в церковних оздобах, на гербах українських міст. Майже всі герби міст Київщини й України загалом обрамлялися жовто-синіми кольорами. З XVIII століття полкові й сотенні козацькі прапори Війська Запорозького все частіше виробляються з синього полотнища, на якому жовтою фарбою наносять хрест, зорі, зброю, постаті святих.

Історія Державного Прапора України



Русь

Найдавніші українські прапорні полотнища були трикутно-клинової форми.

Литовсько-Польська доба

На зламі XIII—XIV століття з'явилися чотирикутні прапори з клиновими полотнищами на вільному кінці. Найбільш вживаними кольорами були червоний, далі білий, блакитний, рідко жовтий. Були і кольорові сполучення. Найчастішими прапорними зображеннями були хрести, небесні світила та княжо-родові тризуби-двозуби. Древка були завершені наконечниками. Прапор Руської землі (Київської держави) був переважно червоний з золотим тризубом-двозубом, того чи іншого великого князівства, а пізніше корогва Галицько-Волинського князівства — блакитна з золотим левом. Прапор Великого князівства Литовського у XV столітті був червоний з золотим тризубоподібним родовим знаком Гедиміновичів, а з XV століття — червоний з зображенням білого лицаря на такому ж коні з золотою упряжкою, з мечем у правій руці і з блакитним щитом з подвійним золотим хрестом на лівому плечі.

Козацька доба

За козацько-гетьманської доби з'являється новий характерний прапорний колір, так званий малиновий. Найчастіше вживані полотнища були прямокутними, або так звані скошені згори вниз або навпаки. Найвищими державними прапорними емблемами були дві гетьманські корогви: перша — червона з зображенням білого Архистратига Михаїла і друга — з зображенням герба того чи іншого гетьмана.
Великий П. Запорізької Січі був червоним. На лицевій стороні — білий Архістратиг Михаїл, а на зворотній — білий грецький хрест, оточений золотими сонцем, півмісяцем, зірками. Прапори куренів і паланок були переважно малинові з зображенням Архістратига Михаїла або білого хреста і жовто-блакитні. Запоріжжя дало також початок українському морському прапорництву. Корогва для морських походів була біла з зображенням святого Миколи. Із занепадом Гетьманщини та приєднанням Центральної і Західної України до Росії та Австрії український прапор зник.
Збереглося три гетьманських прапори: Богдана Хмельницького — у Стокгольмі (Військовий музей), Данила Апостола — в Москві (Збройова палата Московського Кремля), і Івана Мазепи - в Харкові (Харківський історичний музей). Прапор гетьмана Мазепи був пошитий із білої та жовтої шовкової тканини — камки — та пофарбований і позолочений з обох боків. У центрі полотнища зображений двоголовий орел із символами влади в кігтях та гербом на грудях: у щиті вершник, що списом б’є змія. Поруч намальовано три картуші з різними текстами. Посередині верхньої ділянки видніється напівпостать Ісуса Христа. Цей прапор почали виготовляти у 1686 році для гетьмана Івана Самойловича, але поки тривала робота, його було усунуто від влади, і в 1688 році штандарт передали гетьману Івану Мазепі.

Імперська доба

Під час революційної «Весни народів» 1849 р. Головна Руська рада у Львові відновлює використання герба Руського королівства (Галицько-Волинської держави) ХІІІ-XIV століття з зображенням золотого лева, що спинається на скелю у синьому полі, а як національні прапори широко вживаються стяги з поєднанням синього і жовтого кольорів. На початку ХХ ст. під впливом геральдичних правил (за правилами вексилології, кольором верхньої смуги на прапорі має бути колір основної гербової фігури) більшого поширення набув жовто-блакитний прапор (тобто, верхня смуга жовта).
Доба визвольних змагань
З березня 1917 р. було проголошено про організацію Української Центральної Ради, що мала перетворитися на орган тимчасового державного правління незалежної України. 27 (14 старого стилю) січня 1918 Мала Рада затвердила проект українського морського прапору, вироблений Українською Морською Радою (складався з двох смуг, вгорі блакитна, внизу жовта; на верхній — золотий знак князя ВолодимираТризуб з хрестом угорі). За гетьмана Скоропадського порядок кольорів на прапорі не міняється - блакитна смуга вгорі, жовта - внизу.
 13.11.1918 був затверджений синьо-жовтий прапор Західно-Української Народної Республіки.
 15 березня 1939 року державним прапором Карпатської України став синьо-жовтий стяг.
Однак у 1930-х в Галичині, а після Другої світової війни вже в еміграції виникли непорозуміння між прихильниками синьо-жовтого і жовто-синьо порядку поєднання кольорів, які закінчилися постановою Української Національної Ради від 27.6.1949, яка відзначала, що до остаточного виготовлення державних емблем незалежної влади в Україні національний прапор буде синьо(блакитно)-жовтий.
23 лютого1919 року кубанською Радою разом з останньою державною символікою був затверджений синьо-малиново-зелений державний прапор. Ширина двох його крайніх смуг дорівнювала ширині середньої смуги (кожна крайня — 1/4 ширину прапора, середня — 1/2). Є версія, що допускалося використання прапора, в якому ширина кожної смуги дорівнювала 1/3 ширини середньої (кожна крайня — 1/5 ширини прапора, середня — 3/5), або ж прапора, де всі три смуги були рівновеликими, проте офіційних даних про подібні модифікації прапора немає.

Радянська доба

Перший офіційно затверджений прапор УСРР (прийнятий на III Всеукраїнському з'їзді рад у березні 1919 р., коли було ухвалено першу конституцію УСРР) був червоний з золотими ініціалами «УРСР» у горішньому червоному накутнику з золотим обрамуванням. Потім обрамування зникло, а абревіатура періодично змінювалася на УССР (1923), УСРР (1927). 1937 року для республіки створено новий прапор, червоний з золотими схрещеннями серпом і молотом, супроводженими ініціалами «УРСР».
21 листопада 1949 року Президія Верховної Ради УРСР ухвалила стяг із горизонтально розташованими смугами: верхньою — червоного кольору (2/3 ширини прапора), і нижньою — лазурного кольору з зображенням у верхній частині золотих серпа і молота і над ними — червоної п'ятикутної зірки, обрамленої золотою каймою. Торговим, морським і військовим прапором УСРР (ст. 35 Конституції 1919 року) стало червоне полотнище з написом в кантоні золотими літерами: «Українська Соціалістична Радянська Республіка» або абревіатурою «УСРР».

Сучасність

Питання національної символіки (зокрема прапора) неодноразово порушувалося демократичними силами наприкінці 1980-х років. 12 грудня 1989 року воно піднімалося на другому з'їзді народних депутатів СРСР. 23 березня 1990 року перша сесія Тернопільської міської Ради народних депутатів XXI скликання прийняла постанову про національну символіку, один із пунктів містив рішення про встановлення українського національного прапору на будівлі міської ради поруч з державним прапором УРСР. 3 квітня Львівська міська рада прийняла ухвалу про використання синьо-жовтого прапора у Львові. Того ж дня він був встановлений на вежі львівської ратуші.
8 квітня 1990 року депутати Івано-Франківської обласної ради першого демократичного скликання прийняли рішення про встановлення синьо-жовтих прапорів над міською і обласною радою. 15 квітня 1990 р. прапор замайорів в Івано-Франківську над ратушею - однією з найвищих споруд Івано-Франківська.
28 квітня 1990 року аналогічні рішення були прийняті Львівською обласною Радою народних депутатів, 24 липня 1990 року на Хрещатику біля будинку Київради було піднято синьо-жовтий прапор. Після проголошення незалежності України Верховна Рада України 28 січня 1992 року прийняла постанову Про затвердження державним прапором України Національного прапора. Освячення Національного прапора було проведено священиком УАПЦ Петром Бойком (Петро Тодосьович Бойко), після чого здійснено урочисту ходу і внесення прапора до Верховної Ради.
Державний Прапор України визначається чинною Конституцією України (прийнята 28 червня 1996 року) як «стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів» (Стаття 20, Розділ І).

середа, 25 травня 2011 р.

Про підсумки роботи конференції

Шановні колеги!

25 травня 2011 року відбулася
 МІЖРЕГІОНАЛЬНА НАУКОВО – ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ
(м.Івано-Франківськ)

Матеріали конференції опубліковані у журналі "Західноукраїнський науковий вісник" - вип.3/2011 (електронна версія видання).

четвер, 19 травня 2011 р.

Про підсумки роботи конференції

Шановні колеги!

18 травня 2011 року відбулася
МІЖРЕГІОНАЛЬНА НАУКОВО – ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ
(м.Івано-Франківськ)

Матеріали конференції опубліковані у журналі "Західноукраїнський науковий вісник" - вип.3/2011 (електронна версія видання).

пʼятниця, 13 травня 2011 р.

Про підсумки роботи конференцій

Шановні колеги!

12 травня відбулася 
Міжрегіональна науково-практична конференція 
а також
Міжрегіональна науково-практична конференція
(м. Івано-Франківськ)

Матеріали конференцій опубліковано у журналі "Західноукраїнський науковий вісник", відповідно у вип. 3/2011 та 2/2011.
(електроні версії номерів).


За підсумками роботи конференцій учасники отримають сертифікати, що підтверджують їхню участь.




вівторок, 26 квітня 2011 р.

Про підсумки роботи конференції

Шановні колеги!
22 квітня 2011 року відбулася
Всеукраїнська науково-практична конференція

Матеріали конференції опубліковано у Вип.2/11 наукового видання "Західноукраїнський науковий вісник" (електронна версія видання).

За підсумками роботи конференції учасники отримають сертифікати, що підтверджують участь, грамоти та друковані примірники журналу "Західноукраїнський науковий вісник" - вип.2/11.

субота, 23 квітня 2011 р.

З ВОСКРЕСІННЯМ ХРИСТОВИМ!

   У ці урочисті святкові дні сердечно вітаємо Вас, дорогі колеги, з Воскресінням Христовим, з Пасхою Христовою!
Нехай царюють у Ваших серцях радість і душевний спокій. Бажаємо Вам і Вашим рідним у ці весняні дні відчути повноту життя, щедроти української землі та родинне тепло. Нехай Господь дарує любов, радість, мир та злагоду на довгії літа. Бажаємо всім здоров'я, добробуту й успіхів у добрих ділах!
Христос воскрес!

вівторок, 12 квітня 2011 р.

Про підсумки роботи конференції

Шановні колеги
12 квітня 2011 року відбулася 
І Всеукраїнська науково-практична конференція студентів, аспірантів та молодих вчених

Матеріали конференції опубліковано у Вип.1/11 наукового видання "Західноукраїнський науковий вісник" (електронна версія видання).

  За підсумками роботи конференції  Гулакова Г.В, Єгоров Ю.В.,  Бозняк О.О.,  Зубишена О.В., Никипорець Д.С.,  Підмогильний О.О., Ромат Т.Є. , Сердінова А.С.,  Царьов Ю.О.,  Новікова А.І., Рак Ю.А., Пазиніч О.О.,  Кузьменко А.В., Кілінська Х.В.,  Кружилін М.С. нагороджені почесними грамотами .

Матеріали конференції опубліковані у науковому виданні "Західноукраїнський науковий вісник" - Вип.1/11, що буде надісланий учасникам разом із сертифікатами про участь.

субота, 26 березня 2011 р.

Відзначення 140-річчя від дня народження Василя Стефаника

Сьогодні Прикарпаття розпочало відзначення 140-річчя Леся Мартовича і готується до такого ж ювілею від дня народження ще одного представника "Покутської трійці" — Василя Стефаника.
Нараду щодо вшанування пам’яті видатного українського новеліста провели заступник голови ОДА Роман Іваницький та перший заступник голови обласної ради Василь Гладій.
Затверджено план заходів відзначення річниці та склад організаційного комітету, який вони і очолили. Серед запланованих заходів: реставрація місць, пов’язаних з Василем Стефаником; ремонт дороги від Снятина до с. Русів, де він народився, і ремонт літературно-меморіального музею у Русові та оновлення його експозиції.
Буде вручення обласної премії ім. В. Стефаника.
В рамках підготовки до ювілею проходитимуть також творчі зустрічі молоді з вченими, поетами та письменниками; будуть видані бібліографічний покажчик «Василь Стефаник і Прикарпаття», ювілейні листівки та буклети, презентовано збірник «Далеко від Батьківщини» та ін.
З цієї нагоди Західноукраїнське наукове товариство запрошує творчу молодь, науковців та усіх, хто цікавиться політико-правовим життям України взяти участь у Міжрегіональній  науково-практичній конференції "Україна на шляху до реформ: політико-правові проблеми сучасності" (детальніше про конференцію - натисніть тут ).



Василь Стефаник: життя і творчість.
Народився Василь Стефаник у селі Русові в селянській родині 14 травня 1871 року. Тут вчився у початковій школі, а після закінчення двох класів продовжував навчання у Снятині. Середню освіту здобував у гімназіях Коломиї (1883-90) та Дрогобича (1890-92). У 1892-1900рр. вивчав медицину у Краківському університеті. Але своє призначення в житті бачив на літературній ниві, саме в ці роки відчув усвідомлення свого громадського обов'язку.
Вперше опублікував свої художні твори (новели) у 1897 році в чернівецькій газеті "Праця" ("Синя книжечка", "Вивозили з села", "Стратився", "У корчмі" "Побожна", "Сама-самісінька"). У 1899 році вийшла перша збірка новел В.Стєфаника "Синя книжечка", згодом "Камінний хрест" (1900), "Дорога" (1901), вибрані оповідання "Моє слово" (1905). Збірка "Синя книжечка" викликала палкі відгуки прогресивної преси. В.Стефаник став одним із найпопулярніших авторів у народі.
Від новели до новели одна картина людських страждань змінює іншу. Персонажі багатьох новел раннього періоду творчості В.Стєфаника не бачать виходу з тяжкого становища, страждають і гинуть, не вступаючи на шлях боротьби. І все ж таки у ряді творів стихійно вибухає їхній гнів проти гнобителів, вони вже готові постояти за себе. Це особливо стосується його новели "Палій", у якій правдиво розкрито класове розшарування селян, визрівання їх протесту проти визискувачів.
Велику пошану і любов неодноразово висловлював письменник до І.Франка. Він ходив у Нагуєвичі, де жив тоді Каменяр, щоб познайомитися з ним. Відтоді і почалася між ними щира і велика дружба. У музеї В.Стєфаника зберігається повість "Перехресні стежки" з авторським написом: "Дорогому другові і товаришеві, щирий Іван Франко!". У 1903 році під час відкриття пам'ятника І.Котляревському в Полтаві познайомився з М.Лисенком, М.Старицьким, М.Коцю¬бинським, В.Короленком та іншими письменниками. Тоді ж відвідав могилу Т.Шевченка у Каневі. У ліратурно-меморіальному музеї зберігається книга оповідань М.Коцюбинського з дарчим написом: "Дорогому і рідному Василеві Стефаникові на згадку про незабутні дні стрічі в Полтаві - автор".
У січні 1904 року письменник одружився з Ольгою Гаморак, яка була родом із Стецевої, і жив у тестя кілька років, взявши на себе всі господарські турботи. І тільки у 1910 році, коли в Русові була збудована хата, переїхав сюди на постійне мешкання. Двері Стефаникової хати завжди були відкриті для скривджених, всіх, хто приходив до нього за порадами і допомогою.
У 1908 році В.Стефаника обирають послом до австрійського парламенту. "Від 1908 року до 1918 року був я послом до австрійського парламенту, - згадував він, - де не проголошував промов, бо мови парламентарні моїх клубових товаришів, замалими виїмками, були такі скандальні, що я волів мовчати і встидатися лише за своїх колег, а не за себе самого".
В.Стефаник часто зустрічався з селянами, всіляко допомагав їм, виступав на мітингах. Збереглося фото 1914 року: письменник виголошує промову в день народження Т.Шевченкау с.Вовчківцях. Весь цей час В.Стефаник брав активну участь у громадсько-політичному житті селян Прикарпаття, діяльності організованої І.Франком при підтримці М.Драгоманова Радикальної партії, виступав з публічними статтями. Він боровся за демократичні права народу, виступав проти його соціального і національного поневолення.
Злидні, тисячі нещасть, потоки крові й сліз, породжених Першою світовою війною, примусили полум'яного новеліста знову взятися за перо. Він пише художні твори, сповнені гнівного протесту проти жахливого своїми наслідками воєнного божевілля. Пише мало. За десять років вийшло у світ тільки вісім новел. У 1926 році вони були видані окремою книжечкою "Земля".
У 1924 році В.Стефаник захворів на артеріосклероз. З того часу він рідко виїжджав з села. 7 грудня 1936 року після тяжкої хвороби В.Стефаник помер у Русові. 9 грудня письменника поховали на старому русівському кладовищі. Великого співця Прикарпаття не стало, але полум'яне слово його, горда і нескорена місія живуть у серцях мільйонів.

четвер, 10 березня 2011 р.

Жоден український університет не увійшов до світового рейтингу репутації

Жоден український університет не увійшов до світового рейтингу репутації вишів. Серед країн СНД в рейтингу виявився тільки російський університет - МДУ ім. Ломоносова. Такі результати рейтингу, складеного британською впливовою газетою The Times (Higher Education) - Топ-100 репутації світових вузів «World Reputation Rankings».

У цей рейтинг не ввійшов жоден український університет, втім, як і будь-який інший університет країн СНД. Винятком став лише один російський університет - МДУ ім. Ломоносова, що посів 33-е місце, але який при цьому відсутній в загальному рейтингу вузів World University Rankings, повідомляє "Дело".
Найвищий показник у World Reputation Rankings у Гарвардського університету, який також займає перше місце в загальносвітовому рейтингу вузів World University Rankings.
Його репутацію оцінили в 100 балів (для прикладу, у російського МДУ - 9). Дослідники відзначають, що бренд Гарварду, згідно з даними компанії Interbrand, оцінюється дорожче брендів Nike і Pepsi - в $ 15,58 млрд. Для прикладу, найдорожчим брендом за версією Interbrand є Coca-Cola, марка якої коштує понад $ 70450 млн, Nike - в $13,7 млрд, Pepsi - $14 млрд, Sony - $11,36 млрд. Пишатися вагомістю бренду можуть також Стенфорд ($10692 млн), Берклі ($2315 млн), Кембридж ($1967 млн) і Оксфорд ($1467 млн).
Друге місце в репутаційному рейтингу дісталося Массачусетському технологічному інституту, третє - Університету Кембридж. Також в десятку увійшли Університет Каліфорнії в Берклі, Стенфордський університет, Оксфорд, Прінстон, Токійський університет, Єль, Каліфорнійський технологічний інститут.
Укладачі рейтингу відзначають посилення позицій японських ВНЗ, хоча в загальносвітовому списку вони представлені не так сильно. У числі сотні інститутів з найкращою репутацією крім Токійського університету присутні ще чотири ВНЗ, в тому числі Університети Осаки та Кіото. Найсильніші позиції у США - в першу сотню входять 45 вишів.
З китайських ВНЗ найвищу позицію - 35-у - зайняв престижний Університет Цінхуа, що посідає в загальносвітовому рейтингу 58-е місце.
Перелік ВНЗ зі світовою репутацією складає журнал за результатами опитувань більш ніж 13 тисяч вчених і згідно з 13 критеріями, серед яких рівень освіти, обсяг наукових досліджень, цитованість в наукових журналах, інноваційність та впроваджуваність розробок у промисловість, рівень обміну студентами. Рейтинг складався за результатами обробки даних агентством Thompson Reuters і соціологічною компанією Ipsos.
За останні сім років, які Times складає рейтинг світових ВНЗ, жоден з українських вищих навчальних закладів не потрапив ні в першу, ні навіть у другу сотню кращих.
Джерело: http://zaxid.net/newsua/2011/3/10/132543/

Польські виші наздоганятимуть західні університети


Варшава – Польський Сейм ухвалив новий закон про вищу школу. Автори цього закону переконані, що ґрунтовна реформа допоможе польським університетам наздогнати провідні виші світу. Натомість значна частина польських університетських викладачів та багато студентів вважають нововведення початком процесу комерціалізації державних вищих шкіл та наступом на їхню автономність. Упродовж останніх днів у Польщі відбувалися протестні акції освітян, незадоволених реформою.
Найбільше грошей отримають найкращі. Це одна з головних ідей польської освітньої реформи. Фінансування вищих навчальних закладів залежатиме від якості навчального процесу та результатів науково-дослідної роботи. Чим кращі якісні показники, тим більше грошей із держбюджету може отримати той чи інший університет або ж окремий факультет. Значна частина бюджетних коштів розподілятиметься між вишами на конкурсній основі.

Крім того, польські виші муситимуть оперативно реагувати на запити й очікування ринку праці. Пріоритетними для держави, а отже, й краще фінансованими будуть ті факультети, де готуватимуть дефіцитних фахівців. Законом передбачено можливість підготовки спеціалістів на замовлення працедавців. Фірма, яка замовлятиме у вищої школи підготовку потрібних їй фахівців, може спонсорувати процес їхнього навчання, а також долучитися до вишколу своїх майбутніх працівників.

Серед інших важливих нововведень – спрощення забюрократизованої процедури захисту кандидатської та докторської дисертацій. Автори реформи сподіваються, що таким чином вдасться омолодити професорський склад університетів.

У польській партії влади «Громадянська платформа» переконані, що докорінна реформа вищої школи може спричинити цивілізаційний стрибок усієї країни.

«Ми працювали над цим законом багато місяців. Цей закон – це вісь так званого цивілізаційного пакету законопроектів, – каже Малґожата Кідава-Блонська з «Громадянської платформи». – Це дуже важливий закон, тому що від якості освіти залежить наше майбутнє. Сподіваємося, що завдяки цьому законові наші виші займатимуть вищі сходинки у світових рейтингах університетів і ставатимуть цікавими для науковців та студентів із усього світу».

Реформа – загроза університетській автономності?


Натомість викладачі й студенти, які пікетували резиденцію польського президента, а також будинок Сейму з вимогою не допустити ухвалення закону, висловлюють неабияке занепокоєння. Вони вважають, що зміни, передбачені законом, не покращать позиції польських університетів у світових рейтингах, а тільки завдадуть удару по автономності вищих шкіл та незалежності науковців. Викладачі, об’єднані в профспілку «Солідарність», твердять, що реформа фактично скасовує ту автономію, яку польські університети вибороли у комуністичного режиму ще 30 років тому.

У свою чергу студентів найбільше непокоїть те, що новий закон покладе край поширеній у Польщі практиці безкоштовного навчання більше ніж на одному факультеті. Один із промовців на студентському вічі у Варшаві зазначив: «У молодих людей забирають шанс на розвиток і розширення своїх горизонтів. У деяких професіях навчання на двох факультетах є просто необхідним. Наприклад, без цього не обійтися майбутнім журналістам. На нашу думку, цей закон з часом призведе до повністю платної вищої освіти».

І викладачі, і студенти, які брали участь в акціях протестів, однодумні в тому, що без додаткового фінансування ситуацію в польських університетах покращити не вдасться. Вони говорять, що реформа у запропонованому вигляді полягатиме передусім у перерозподілі не надто великих коштів, що їх держава виділяє на освіту.
 
Автор: Ростислав Крамар.
Джерело: Радіо Свобода http://www.radiosvoboda.org/content/article/2327416.html

середа, 23 лютого 2011 р.

Освітня реформа

 Автори законопроекту про вищу освіту стверджують, що головна його мета - зменшення кількості вишів і поліпшення якості освіти

Те, що деякі "університети" просто торгують дипломами про вищу освіту, ні для кого не є секретом. Але саме цієї проблеми проект і не вирішує.

Освітня система ніколи не була пріоритетом для української влади. Впродовж останніх років її фінансували за залишковим принципом.

Зараз, коли країна перетворилася на другого після Греції боржника Міжнародного валютного фонду, уряд прем'єра Азарова проводить політику жорсткої економії в соціальній сфері - особливо там, де скорочення бюджетних витрат не ризикує натрапити на відчутну протидію. В уявленнях українських чиновників таким хлопчиком для биття, мабуть, є система вищої освіти.

Цього року влада скоротила її фінансування (в деяких столичних вишах вже зараз вимушені економити на електриці) і, вочевидь, збирається робити це й надалі.
Саме для реалізації урядової лінії на подальшу економію підготовлений законопроект "Про вищу освіту". Він народився в Міністерстві освіти і науки, а серед його ініціаторів переважають прізвища народних депутатів з правлячої Партії регіонів. Під текстом проекту № 7486-1 стоять підписи впливових регіоналів Олега Єфремова і Сергія Ківалова.
Менш відоме широкому загалу ім'я депутата Максима Луцького, який є першим проректором Національного авіаційного університету і фактично очолює парламентській комітет з питань науки і освіти. Останнім часом Луцький підтримує всі ініціативи міністра освіти Дмитра Табачника, законопроект № 7486-1 - не виняток.
Освіта по-новому?
Аналіз проекту свідчить, що у разі набуття ним статусу закону, існує загроза подальшої комерціалізації освітньої сфери та значного обмеження прав студентів та викладачів. Найнеприємнішою для студентів, абітурієнтів та їх батьків, безсумнівно, стане законодавча новація, яка зробить постійне подорожчання вартості освіти неминучим.
Згідно з текстом проекту, адміністрації вишів зможуть кожного року в односторонньому порядку підвищувати вартість навчання для студентів-контрактників. Орієнтиром для підвищення платні стане індекс інфляції. Цей показник протягом останніх восьми років мав середнє значення на рівні 12%, і ніщо не вказує на його зменшення у майбутньому.
Тобто, якщо вартість першого року навчання обійдеться, наприклад, в 10 тис. грн., то вже за п'ятий рік навчання студент повинний буде заплатити 15,6 тис. грн. (за умови, що середня інфляція залишиться на рівні 12% на рік).
Також передбачається, що ректорат зможе підправляти коефіцієнт збільшення розміру платні на свій розсуд. Щоб виправдати сумнівну новацію, автори законопроекту і чиновники Міносвіти посилаються на економічну кризу. Натомість, про підвищення студентських стипендій або зарплатні викладачів лоббісти проекту не згадують жодним словом.
Автори проекту стверджують, що головна його мета - зменшення кількості вишів і поліпшення якості освіти. Те, що деякі "університети" просто торгують дипломами про вищу освіту, ні для кого не є секретом. Але саме цієї проблеми проект і не вирішує.
Запропонований механізм зменшення кількості вищих навчальних закладів не витримує критики, оскільки всі новації зводяться до суто кількісних показників: так, якщо число студентів менше 10 тис. осіб, вуз втрачає університетський статус.
Проблему низької якості освіти такий формальний підхід явно не вирішує, проте створює загрозу для деяких вишів, що вже зараз відрізняються від загалу на краще: наприклад, Національний університет Києво-Могилянська академія, який мав до останнього часу певну автономію і реальне студентське самоврядування, позбудеться статусу університету і підпаде під повний контроль чиновників з міністерства.
Ніяких нових і ефективних рішень Міносвіти не запропонував для об'єднання освіти і науки. У нинішніх умовах викладач, при всьому бажанні, не може займатися науковою діяльністю внаслідок дуже високого аудиторного навантаження. Якщо в Європі безпосереднє навчальне навантаження викладача становить 200-300 годин на рік, то в Україні ця цифра може досягати 920 годин.
Якщо врахувати, що лекції та семінари потребують часу на підготовку, це зводить нанівець можливості займатися науковими проектами для викладачів. До того ж, в структурі ставок оплата годин, витрачених на наукову діяльність, взагалі не передбачена. Між тим, в законопроекті відсутня норма про максимальне навчальне навантаження, що дасть змогу збільшувати години роботи викладачів без матеріальної компенсації.
Незважаючи на відсутність гарантій для викладачів, механізми контролю над їх роботою, згідно із законопроектом, лише посилюються. Міносвіти має намір прямо контролювати зміст навчальних курсів, шляхом затвердження програм дисциплін чиновниками. На тлі задекларованого принципу університетської автономії таке регулювання виглядає відвертим знущанням.
Проект також вдарить по студентському самоврядуванню, яке до останнього часу залишалося одним з не багатьох механізмів демократизації вузів. Передбачається повністю позбавити студентське самоврядування фінансування. Згідно з чинним законодавством його розмір повинен бути не менше 0,5% спеціального фонду вищого навчального закладу, і третина цієї суми повинна направлятися на наукову діяльність студентів.
Майбутнім абітурієнтам треба взяти до уваги той факт, що очільники Міносвіти в цьому році мають намір скоротити на 42% набір студентів-бюджетників на перший курс.
Скорочення держзамовлення чиновники пояснюють пропорційним зменшенням числа випускників старшої та середньої школи, яких у цьому році на 42% менше. Демографічний провал пов'язаний з різким зниженням народжуваності в середині 90-х років, коли Україна переживала економічний колапс і рівень життя катастрофічно впав.
Втім, використовуючи як аргумент зменшення кількості школярів, які закінчують школу цього року, Міносвіти порушує вимоги чинного закону "Про вищу освіту". Відповідно до нього, кількість студентів, навчання яких фінансується за рахунок бюджету, залежить від загальної чисельності населення, а не від числа випускників шкіл. І це зрозуміло, оскільки вступати до вузів можуть громадяни, які закінчили школу в попередні роки, але з якихось причин не здобули вищої освіти.
Новації Міносвіти загрожують зменшити не лише кількість студентів-бюджетників, але і студентів, що навчаються на платній основі. Зараз закон вимагає дотримання пропорції між прийнятими на перший курс бюджетниками і контрактниками в співвідношенні 51% до 49%.
Якщо студентів, які навчаються за рахунок бюджету стане менше, державні виші, щоб не порушувати закон, повинні будуть скоротити прийом тих, хто за своє навчання готовий платити. Але це обмеження стосується тільки державних та комунальних вишів. Це означає, що порівняно з приватними вишами, вони ставляться в нерівні конкурентні умови і ризикують втратити значну частину абітурієнтів. Таким чином, уряд не тільки зменшує державне замовлення, а й стимулює скорочення числа студентів всіх форм навчання. Це не можна трактувати інакше, як пряме обмеження права на освіту.
Цілком закономірно, що наміри урядовців викликали незадоволення з боку студентів і викладачів. Тільки в Києві проти планів влади виступили понад півтисячі студентів і викладачів, які 31 січня пройшли маршем від станції метро Хрещатик, повз будівлю уряду до парламентських комітетів.
У цей день акції протесту відбулися також у Донецьку, Запоріжжі, Одесі, Хмельницькому, Житомирі та Харкові. Протести проходили в рамках кампанії "Проти деградації освіти", участь в якій беруть незалежні студентські профпсілки і молодіжні організації. Вони виступають як проти законопроекту "Про вищу освіту", так і проти скорочення державного замовлення у навчальних закладах.
Також учасники кампанії вимагають введення реальної університетської автономії, оскільки в устах чиновників і функціонерів правлячої партії тема розширення автономії вузів якщо і звучить, то тільки в сенсі "фінансової автономії", яка означає просто скорочення фінансування.
Українські студенти поки що не в змозі зрівнятися у активності і радикалізмі зі своїми колегами з Великобританії або Греції. Не в останню чергу це зумовлено консервативними традиціями вишів. Стандартна управлінська модель начального закладу виглядає як вертикаль, на вершині якої знаходяться ректор і його оточення, а будь-який натяк на самостійність з боку викладацького складу або студентів жорстко присікається. У свою чергу Міністерство освіти насаджує ієрархічну, централізовану і, одночасно, глибоко корумповану систему. Хабарництво і кумівство процвітають на всіх її рівнях.
Зі свого боку держава розглядає освітню систему, не в останню чергу, в якості ідеологічного апарату. Тим більше, що "патріотичне виховання" не потрібує великих зусиль - достатньо зміцнювати бюрократичну вертикаль, яка директивно транслює зверху вниз примітивні пропагандистські міфи. І не важливо, що ці міфи змінюються в залежності від політичних уподобань людини, яка керує Міносвіти.
На противагу цьому, виробництво знань і критичної свідомості потребують не лише значних ресурсів і зусиль, а й радикальної демократизації університетського життя. І в цьому не зацікавлені ні профільне міністерство, ані переважна більшість керівників вузів.
Це потрібно тільки самим студентам і викладачам, у яких немає іншого виходу, крім як відстоювати інше майбутнє освіти в Україні. Інакше ми будемо приречені на відтворення моделі колоніальної або периферійної країни, інтелектуальне життя якої зводиться до дурної нескінченності суперечок про те, "хто більше батьківщину любить".
За матеріалами: Українська правда. Життя (Автор: Віталій Атанасов) та http://osvita.ua/vnz/high_school/14182.
Увага! Ви можете обговорити матеріали цього розділу, надіславши відповідні коментарі або запропонувати власний матеріал для розміщення на сайті.

Віповідальність за зміст публікації несуть їх автори, думка ГО "Західноукраїнське наукове товариство" може не співпадати з думкою авторів публікації.

Вчені навчилися визначати майбутніх довгожителів

Американські вчені розробили генетичні тести на довгожительство, точність яких сягає 77%. Дослідження провела група фахівців під керівництвом Томаса Перлса з Медичної школи Бостонського університету.

Дослідники проаналізували спадкову інформацію 1055 представників європеоїдної раси, чий вік перевищував 100 років. В якості контрольної групи були випадково вибрані 1267 осіб, що належали до тієї ж раси. Порівнявши геноми представників двох груп, вчені виявили 70 різних мутацій, які зустрічалися в основному у довгожителів.
Після цього дослідники спробували виявити ці мутації в геномі 867 хворих паркінсонізмом. У результаті, число генетичних варіантів, які характерні лише для 100-річних учасників дослідження, скоротилося до 33.
На основі отриманих даних група Перлса розробила кілька моделей спадкової інформації довгожителів. За допомогою цих моделей дослідники наосліп проаналізували випадково відібрані геноми, і змогли передбачити їх приналежність до довгожителів з точністю 77%.
Виявлені сполучення генів зустрічаються приблизно у 15% населення. Проте в середньому лише одному з шести тисяч осіб вдається прожити довше 100 років. За словами вченого, це свідчить про те, що крім спадкової інформації на тривалість життя сильно впливають рівень розвитку охорони здоров'я, а також спосіб життя людини.