Автори законопроекту про вищу освіту стверджують, що головна його мета - зменшення кількості вишів і поліпшення якості освіти
Те, що деякі "університети" просто торгують дипломами про вищу освіту, ні для кого не є секретом. Але саме цієї проблеми проект і не вирішує.
Освітня система ніколи не була пріоритетом для української влади. Впродовж останніх років її фінансували за залишковим принципом.
Зараз, коли країна перетворилася на другого після Греції боржника Міжнародного валютного фонду, уряд прем'єра Азарова проводить політику жорсткої економії в соціальній сфері - особливо там, де скорочення бюджетних витрат не ризикує натрапити на відчутну протидію. В уявленнях українських чиновників таким хлопчиком для биття, мабуть, є система вищої освіти.
Цього року влада скоротила її фінансування (в деяких столичних вишах вже зараз вимушені економити на електриці) і, вочевидь, збирається робити це й надалі.
Саме для реалізації урядової лінії на подальшу економію підготовлений законопроект "Про вищу освіту". Він народився в Міністерстві освіти і науки, а серед його ініціаторів переважають прізвища народних депутатів з правлячої Партії регіонів. Під текстом проекту № 7486-1 стоять підписи впливових регіоналів Олега Єфремова і Сергія Ківалова.
Менш відоме широкому загалу ім'я депутата Максима Луцького, який є першим проректором Національного авіаційного університету і фактично очолює парламентській комітет з питань науки і освіти. Останнім часом Луцький підтримує всі ініціативи міністра освіти Дмитра Табачника, законопроект № 7486-1 - не виняток.
Освіта по-новому?
Аналіз проекту свідчить, що у разі набуття ним статусу закону, існує загроза подальшої комерціалізації освітньої сфери та значного обмеження прав студентів та викладачів. Найнеприємнішою для студентів, абітурієнтів та їх батьків, безсумнівно, стане законодавча новація, яка зробить постійне подорожчання вартості освіти неминучим.
Згідно з текстом проекту, адміністрації вишів зможуть кожного року в односторонньому порядку підвищувати вартість навчання для студентів-контрактників. Орієнтиром для підвищення платні стане індекс інфляції. Цей показник протягом останніх восьми років мав середнє значення на рівні 12%, і ніщо не вказує на його зменшення у майбутньому.
Тобто, якщо вартість першого року навчання обійдеться, наприклад, в 10 тис. грн., то вже за п'ятий рік навчання студент повинний буде заплатити 15,6 тис. грн. (за умови, що середня інфляція залишиться на рівні 12% на рік).
Також передбачається, що ректорат зможе підправляти коефіцієнт збільшення розміру платні на свій розсуд. Щоб виправдати сумнівну новацію, автори законопроекту і чиновники Міносвіти посилаються на економічну кризу. Натомість, про підвищення студентських стипендій або зарплатні викладачів лоббісти проекту не згадують жодним словом.
Автори проекту стверджують, що головна його мета - зменшення кількості вишів і поліпшення якості освіти. Те, що деякі "університети" просто торгують дипломами про вищу освіту, ні для кого не є секретом. Але саме цієї проблеми проект і не вирішує.
Запропонований механізм зменшення кількості вищих навчальних закладів не витримує критики, оскільки всі новації зводяться до суто кількісних показників: так, якщо число студентів менше 10 тис. осіб, вуз втрачає університетський статус.
Проблему низької якості освіти такий формальний підхід явно не вирішує, проте створює загрозу для деяких вишів, що вже зараз відрізняються від загалу на краще: наприклад, Національний університет Києво-Могилянська академія, який мав до останнього часу певну автономію і реальне студентське самоврядування, позбудеться статусу університету і підпаде під повний контроль чиновників з міністерства.
Ніяких нових і ефективних рішень Міносвіти не запропонував для об'єднання освіти і науки. У нинішніх умовах викладач, при всьому бажанні, не може займатися науковою діяльністю внаслідок дуже високого аудиторного навантаження. Якщо в Європі безпосереднє навчальне навантаження викладача становить 200-300 годин на рік, то в Україні ця цифра може досягати 920 годин.
Якщо врахувати, що лекції та семінари потребують часу на підготовку, це зводить нанівець можливості займатися науковими проектами для викладачів. До того ж, в структурі ставок оплата годин, витрачених на наукову діяльність, взагалі не передбачена. Між тим, в законопроекті відсутня норма про максимальне навчальне навантаження, що дасть змогу збільшувати години роботи викладачів без матеріальної компенсації.
Незважаючи на відсутність гарантій для викладачів, механізми контролю над їх роботою, згідно із законопроектом, лише посилюються. Міносвіти має намір прямо контролювати зміст навчальних курсів, шляхом затвердження програм дисциплін чиновниками. На тлі задекларованого принципу університетської автономії таке регулювання виглядає відвертим знущанням.
Проект також вдарить по студентському самоврядуванню, яке до останнього часу залишалося одним з не багатьох механізмів демократизації вузів. Передбачається повністю позбавити студентське самоврядування фінансування. Згідно з чинним законодавством його розмір повинен бути не менше 0,5% спеціального фонду вищого навчального закладу, і третина цієї суми повинна направлятися на наукову діяльність студентів.
Майбутнім абітурієнтам треба взяти до уваги той факт, що очільники Міносвіти в цьому році мають намір
скоротити на 42% набір студентів-бюджетників на перший курс.
Скорочення держзамовлення чиновники пояснюють пропорційним зменшенням числа випускників старшої та середньої школи, яких у цьому році на 42% менше. Демографічний провал пов'язаний з різким зниженням народжуваності в середині 90-х років, коли Україна переживала економічний колапс і рівень життя катастрофічно впав.
Втім, використовуючи як аргумент зменшення кількості школярів, які закінчують школу цього року, Міносвіти порушує вимоги чинного закону "
Про вищу освіту". Відповідно до нього, кількість студентів, навчання яких фінансується за рахунок бюджету, залежить від загальної чисельності населення, а не від числа випускників шкіл. І це зрозуміло, оскільки вступати до вузів можуть громадяни, які закінчили школу в попередні роки, але з якихось причин не здобули вищої освіти.
Новації Міносвіти загрожують зменшити не лише кількість студентів-бюджетників, але і студентів, що навчаються на платній основі. Зараз закон вимагає дотримання пропорції між прийнятими на перший курс бюджетниками і контрактниками в співвідношенні 51% до 49%.
Якщо студентів, які навчаються за рахунок бюджету стане менше, державні виші, щоб не порушувати закон, повинні будуть скоротити прийом тих, хто за своє навчання готовий платити. Але це обмеження стосується тільки державних та комунальних вишів. Це означає, що порівняно з приватними вишами, вони ставляться в нерівні конкурентні умови і ризикують втратити значну частину абітурієнтів. Таким чином, уряд не тільки зменшує державне замовлення, а й стимулює скорочення числа студентів всіх форм навчання. Це не можна трактувати інакше, як пряме обмеження права на освіту.
Цілком закономірно, що наміри урядовців викликали незадоволення з боку студентів і викладачів. Тільки в Києві проти планів влади виступили понад півтисячі студентів і викладачів, які 31 січня пройшли маршем від станції метро Хрещатик, повз будівлю уряду до парламентських комітетів.
У цей день акції протесту відбулися також у Донецьку, Запоріжжі, Одесі, Хмельницькому, Житомирі та Харкові. Протести проходили в рамках кампанії "Проти деградації освіти", участь в якій беруть незалежні студентські профпсілки і молодіжні організації. Вони виступають як проти законопроекту "Про вищу освіту", так і проти скорочення державного замовлення у навчальних закладах.
Також учасники кампанії вимагають введення реальної університетської автономії, оскільки в устах чиновників і функціонерів правлячої партії тема розширення автономії вузів якщо і звучить, то тільки в сенсі "фінансової автономії", яка означає просто скорочення фінансування.
Українські студенти поки що не в змозі зрівнятися у активності і радикалізмі зі своїми колегами з Великобританії або Греції. Не в останню чергу це зумовлено консервативними традиціями вишів. Стандартна управлінська модель начального закладу виглядає як вертикаль, на вершині якої знаходяться ректор і його оточення, а будь-який натяк на самостійність з боку викладацького складу або студентів жорстко присікається. У свою чергу Міністерство освіти насаджує ієрархічну, централізовану і, одночасно, глибоко корумповану систему. Хабарництво і кумівство процвітають на всіх її рівнях.
Зі свого боку держава розглядає освітню систему, не в останню чергу, в якості ідеологічного апарату. Тим більше, що "патріотичне виховання" не потрібує великих зусиль - достатньо зміцнювати бюрократичну вертикаль, яка директивно транслює зверху вниз примітивні пропагандистські міфи. І не важливо, що ці міфи змінюються в залежності від політичних уподобань людини, яка керує Міносвіти.
На противагу цьому, виробництво знань і критичної свідомості потребують не лише значних ресурсів і зусиль, а й радикальної демократизації університетського життя. І в цьому не зацікавлені ні профільне міністерство, ані переважна більшість керівників вузів.
Це потрібно тільки самим студентам і викладачам, у яких немає іншого виходу, крім як відстоювати інше майбутнє освіти в Україні. Інакше ми будемо приречені на відтворення моделі колоніальної або периферійної країни, інтелектуальне життя якої зводиться до дурної нескінченності суперечок про те, "хто більше батьківщину любить".
За матеріалами: Українська правда. Життя (Автор: Віталій Атанасов) та http://osvita.ua/vnz/high_school/14182.
Увага! Ви можете обговорити матеріали цього розділу, надіславши відповідні коментарі або запропонувати власний матеріал для розміщення на сайті.
Віповідальність за зміст публікації несуть їх автори, думка ГО "Західноукраїнське наукове товариство" може не співпадати з думкою авторів публікації.
Шановні науковці! 
